Історія міста Шостки
Місто Шостка засноване у 1-й половині XVIII століття як село Ніжинського полку. Назва міста походить від назви шостої притоки Десни – річки Шостка.
Після будівництва порохового заводу (1739) – робоче селище. Якщо йдеться про виникнення Шостки, то, як правило, пов'язують це з часом заснування Шосткинського порохового заводу. Тобто з 1739 роком, коли згідно з наказом російського уряду від 1738 року про влаштування порохового заводу в одному зі слобідських полків малоросійською військовою канцелярією було вирішено збудувати таку на землі давню Сіверщину. І дозволено майору Постельникову (у деяких джерелах "Постельний") поставити з цією метою млин "о двух поставах и об одной толчее на реке Шостке". Зрозуміло, шосткинський пороховий виростав не на порожньому місці. Береги Шостки вже трохи були обжиті. Адже універсалами гетьманів України дозволялося то одній, то іншій цілеспрямованій людині будуватися тут. У 1676 році універсалом Івана Самойловича "Стецькови Бугаєнкови, жителеви села Локотки, позволил на реке Шустце, за тем селом гоней три в месте непенном… греблю в висипати… млин збудувати". "Стефан Бугай, товарищ сотни Воронежской" також згідно з гетьманським універсалом (1687 р.) насипав греблю і побудував млин на річці Шостці. Отримав у 1688 році гетьманський універсал Йосип Лазаревич Лазаревич, протопоп (1688-1704 рр.) селища Воронеж, за яким дозволялося "на купленом его власном займище на речце Шустце, нижей села Локоток, греблю займати й млин фундовати, своєю власною працею и коштом". А сотник воронезький (1689-1709 рр.) Роман Лазаревич Лазаревич (Лазаренко), ймовірно брат попереднього, купив у 1701 році у одного з жителів Воронежа, крім лісу, гаю, заливного луки та сіножаті, ще "паль, забитую на млин на р. Шостке, за пять кухов горелки". Воістину, за всіх часів горілка була "найціннішим" ходовим товаром, тобто монетою!
Шосткинський не був першим пороховим заводом в Україні. Виробництво пороху на українських землях розпочалося ще із третьої чверті XVII століття. На жаль, ми достеменно не знаємо, з якого саме часу за дві версти від Глухова на річці Есмань робили "толчеями" до 1500 пудів пороху на рік. За гетьмана Данила Апостола (1727-1734 рр.) пороховий завод діяв у Мглінській сотні. За царським указом від 14 лютого 1736 виник пороховий завод на річці Усок при хуторі Шкирмановском. Він випускав продукцію десь до 1762 року. Генеральний обозний (1728-1749 рр.) Яків Лізогуб вважав, що цей пороховий завод здатний "ставить порох по чотири карбованця за пуд" і що "оный порох против московского весьма сильнее". Але річка Усок згодом обміліла, і Шкірманівський завод зачах. Можливо, саме тому на Шостці, за 30 верст від Глухова і 18 від впадання її в Десну, і збудували новий пороховий завод. На ньому передбачалося виробляти 12 тисяч пудів пороху на рік. У серпні 1739 р. Завод "на взятой от ратуши мельнице" (наша місцевість тоді входила до Ніжинського полку) почав діяти.
Необізнаний читач, напевно, здивується, якщо до його рук потрапить книга "Столетие Шостенского порохового завода (1771-1871)", видана в 1871 році в Петербурзі. І запитає: чому ж відлік ведеться від 1771-го? Щоб відповісти на це питання, заглибимося у минуле. Перевернемо сторінки історії – криваві та гнітючі сторінки української долі.
У травні 1709 року Петро І наказав зруйнувати Запорізьку Січ – твердиню українського козацтва. Але події російсько-шведської війни, інші обставини ще змушували царський уряд погоджуватись із існуванням в Україні порохових заводів. Порох був необхідний.
Добиратися до Січі, взагалі України, цар почав іншими шляхами. Запросив до Петербурга гетьмана Івана Скоропадського. Прийняв ласкаво, з почестями. Навіть цілував його, садив за стіл поряд із собою. А водночас під, начебто, добрим, пристойним приводом захисту українського народу від утисків та зловживань з боку генеральної старшини готував указ про заснування у Глухові Малоросійської колегії.
1722 року її відкрили. Відкрили для контролю за діяльністю гетьмана та генеральної старшини з метою обмеження автономії України. То був "громовий удар" для Скоропадського. Удар, якого не витримало серце гетьмана. 3(14) червня того ж року Скоропадський помер. З Глухова його тіло перевезли в Гамаліївський монастир над річкою Шостка та поховали у трапезній церкві.
Не чекаючи на вибори нового гетьмана та його затвердження царем, козаки обрали тимчасовим наказним гетьманом Павла Полуботка – вчорашнього чернігівського полковника, людину відважну, розумну, з незалежним характером вмілого організатора. Він розпочав боротьбу з Малоросійською колегією, організував у всіх українських полках збір підписів до царя про повернення Малоросії прав та вільностей. На початку серпня 1723 Полуботка викликали в Петербург. Як і раніше Івана Скоропадського, його спочатку приймали зовні шанобливо, але вже у вересні розпочали допит у таємній канцелярії. Непохитний Павло Полуботок тоді кинув Петру І, який особисто брав участь у тортурах над ним: "Откуда ж оно взялось, что ты, царь, поставив себя над законом, мучишь нас своим единовластием и предаешь нас в вечное заключение, присвоив в казну собственности наши… Все оные беды и скорботы наши усугублены навязанным ныне нам управлением. Чиновники, которые хозяйничают над нами, не знают прав и обычаев наших и почти безграмотные, знают только то, что они властны делать с нами все, что хотят". Процитовані рядки доніс до нас автор відомого рукопису "История Русов". Коли Петро дізнався про наближення смерті гетьмана, то прислав лікаря. Але Полуботок відмовився від його послуг. Невдовзі з'явився Петро. Але почув від в'язня: "Отчитаешься ты обязательно царю всех царей, всемогущему богу за погибель нашу и всего народа". У грудні 1724 Полуботок помер. На початку лютого наступного року не стало і владного Петра І. Забрав таки його quot;цар усіх царів".
У 1730 та 1734 рр. виходять сенатські укази, які під страхом страти забороняють торгівлю порохом в Україні, його вивезення за кордон. У 1738 році приходить розпорядження на шкірманівський завод: порох використовувати тільки на "казенные дела", а "в вольную продажу никому отнюдь не продавать". І нарешті 20 січня 1764 року сенатським указом було "повелено все малороссийские пороховые заводы упразднить, а требующийся на малороссийское войско порох приобретать за деньги из Москвы". Того ж року промеморіями з Головної канцелярії відомства Артилерії та Фортифікації було дано знати про це Похідну канцелярію останнього гетьмана України Кирила Разумовського. Отоді й закрили Шосткинський пороховий. Цим кроком Катерина ІІ відсікала порох від Запорізької Січі.
Наш край славився не лише порохом, а й гарматами, що відливались у Глухові. Адже було зручно та надійно мати недалеко одне від одного ці виробництва. Відомий історик Січі Дмитро Яворницький в одній зі своїх робіт наводить рядки з довідки, складеної як відгук на прохання запорожців 1746-го року до імператриці Єлизавети Петрівни про надання їм артилерії: "литье артилерии производят только малороссийские казаки, в городе Глухове, под смотрением войсковой генеральной канцелярии на их собственном коште". Січ підтримувала з Глуховом тісні зв'язки. Запорожці завжди допомагали сіверянам у важкі часи зростаючого свавілля царських воєвод, що осіли майже у всіх найбільших українських містах.
8 лютого 1668 року московський воєвода Кологрівов повідомляв із Глухова Шереметьєву, що з приходом до міста 1500 кінних та піших запорожців глухівці відразу ж почали радитися, як вигнати царських ратників. "Летопись Самовидца" про те 1668 року свідчить: "также и в Прилуці, Миргороді, Батурині воєвод побрали, а людей при них будучих погубили, а сосницкого и новгородского и стародубовского подостававши в замках приступами, запорозскіе козаки з мещан усіх побили".
У 1775 році Катерина ІІ таки довела до кінця чорну справу, що задумав Петро І, – остаточно зруйнувала Запорізьку Січ.
Коли всі можливі шляхи доставки шосткинського пороху на Січ були відрізані, діяльність заводу на річці Шостка 1771 року відновили. І став він із того часу вже великоросійським. Зазначали його століття над 1839 р., як треба було, а 1871. Книгу видали 1871 р. у Петербурзі до цієї явно невірної, упередженої дати.
З 1802 р – містечко Глухівського повіту Чернігівської губернії. Місто – з 1920 року. Районний центр – з 1923 року.
Джерело:
Шостка : Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії :Версія 10804029, збереж. о 05:44 UTC 5 вересня 2008 // Вікіпедія, вільна енциклопедія. - Електрон. дан. - Сан-Франциско: Фонд Вікімедіа, 2008. - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/?oldid=10804029
Шостка. (2008, грудень 30). Вікіпедія. Retrieved 11:06, березень 13, 2009 from http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A8%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%B0&oldid=2131442.